2. З часописом „На Сторожі” Провід ОУН не мав і не має нічого спільного, а тому не може нести ніякої відповідальности за зміст статтей, які там появляються.
3. Ця нова хвиля ворожих провокацій проти українського націоналізму є з одного боку виявом слабости ворогів українського народу, а з другого – зросту революційних настроїв серед українських мас на окупованих територіях, як також активізації української справи взагалі в світі.
4. Провід ОУН заявляє, що на всякі дальші провокації відповідати буде не спростовуванням їх, але посиленням наступу організованого націоналізму”.
Цю свою заяву про ставлення українського націоналізму до німецького націонал-соціялізму підтвердила ОУН на початку другого десятиліття своєї боротьби ділом. А саме: в час окупування України німцями якраз ОУН була тією єдиною політичною силою українського народу, яка відверто виступала сама й закликала весь український нарід до політичної і збройної боротьби проти німецьких націонал-соціялістів.
КЛІТИНИ ОУН НА ЧУЖИНІ
У висліді створення єдиної Організації Українських Націоналістів, всі українські націоналістичні організації, які існували на чужині, повинні були самоліквідуватися й перетворитися в клітини ОУН.
В Устрої ОУН, ухваленому Конґресом, передбачено такі самі організаційні форми для мережі ОУН на українських землях, як для мережі ОУН на чужині. Але умови для існування та дії української націоналістичної організації на українських землях були цілком інші, ніж на чужині, і тому швидко виявилося, що й організаційні форми обидвох частин єдиної організації мусять бути цілком різні.
Злиття та переорганізування окремих націоналістичних організацій в єдину ОУН на теренах Чехо-Словаччини, Австрії, Німеччини та інших середньо- і західньо-европейських країн пройшло без будь-яких затримок. Управа Союзу Організацій Українських Націоналістів негайно передала свої компетенції ПУН-ові і Союз перестав існувати. Вслід за цим відбулося ліквідаційне засідання Генеральної Ради Леґії Українських Націоналістів, на якому прийнято й опісля опубліковано в „Розбудові Нації” (чч. 3-4 за березень-квітень 1929 року) таку постанову:
„Леґія Українських Націоналістів вже при своєму заснуванні зрозуміла, що український націоналізм повинен виступити як окремий політичний чинник у житті Української Нації, що він не може бути мовчазним у питаннях життя та благобуту нації, що він не сміє бути пасивним у визвольній боротьбі. Леґія рівнож зрозуміла, що цю політичну мету націоналізм може осягнути не обмеженням себе на плеканні національного почуття, а політичною роботою. Леґія вже тоді зформулювала політичну плятформу, яка в засаді покривається з плятформою, що її ухвалив Конгрес Українських Націоналістів.
Уважаючи, що лише напруженням усіх своїх сил Українська Нація зможе здобути власну Державу, Леґія почала працю в напрямі сконсолідування українських політичних чинників у формі утворення Українського Національно-Політичного Об'єднання. Однак, переконавшись у ході праці, що політичні партії не можуть прийти до згоди з уваги на ідеологічне розходження, а зокрема соціяльного порядку та політичної тактики і в наслідок того вони далі будуть себе поборювати, – ЛУН добачала порятунок національної справи в об'єднанні якнайширших кіл активних працівників на засаді визволення з-під влади окупантів і забезпечення інтересів усіх верств нації та в охопленні їх єдиною організацією націоналістів.
У змаганні до цього було необхідне злити в одне ціле всі організації та угрупування українських націоналістів. Першим кроком у цьому напрямку було створення Союзу Організацій Українських Націоналістів. Довершенням започаткованої справи мало бути скликання Конгресу Українських Націоналістів, у підготові якого ЛУН взяла жваву участь.
Ця праця приходить до великого успіху. Від 27 січня до 3 лютого 1929 року відбувся Конґрес, у якому, поруч членів інших націоналістичних організацій та поодиноких націоналістів, беруть визначну участь члени ЛУН.
Конґрес прийняв вирішення в усіх питаннях ідеології та політичної плятформи, як також ухвалив устрій Організації Українських Націоналістів. Члени поодиноких націоналістичних організацій, що брали участь у Конґресі, від імени своїх організацій задекларували прийняття Устрою. Те саме зробили й члени ЛУН.
Таким робом постала єдина Організація Українських Націоналістів, що тепер охоплює цілий організований рух українських націоналістів.
Генеральна Рада Леґії Українських Націоналістів на засіданні 26 лютого і 2 березня 1929 року підтвердила постанови Конґресу й задекляроване її представниками прийняття Устрою ОУН та з радістю прийняли до відома здійснення одного з поставлених перед собою завдань.
Переносячи решту завдань, що стоять перед українськими націоналістами, на ОУН, Генеральна Рада ЛУН закликає дотеперішніх членів ЛУН до дальшої невтомної праці вже в рядах ОУН і бажає їм найкращих успіхів.
У Празі, 2 березня 1929 року.
Д-р Дмитро Демчук, голова.
Інж. Ярослав Герасимович, секретар”.
Подібні постанови прийняли також управи Групи Української Національної Молоді, Союзу Українських Націоналістів та інші, а тому від квітня 1929 року на території середньої і західньої Европи почали існувати й діяти відділи ОУН, як клітини єдиної української націоналістичної організації. Так постали відділи ОУН у Чехо-Словаччині – в Празі, Подєбрадах, Брні, Ліберці, Пшібрамі та в інших містах скупчення української еміґрації; у Франції – в Парижі, Шалеті, Омекурі, Крезо; у Бельґії – в Брюсселі, Льєжі; у Німеччині – в Берліні; в Австрії – у Відні; в Люксембурзі – в Еш; в Італії – в Римі та в інших місцевостях.
ІІІ ЧАСТИНА: ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО ОКУПАНТА
ПЕРШІ КРОКИ В ОРГАНІЗАЦІЙНІЙ ДІЛЯНЦІ
Перший Провід ОУН, вибраний Конґресом Українських Націоналістів, зразу ж по Конґресі розглянув проблему зорганізування сітки ОУН на українських землях. Розмови вів полк. Коновалець довірочно й окремо з представниками Наддніпрянської України та окремо з представниками західньоукраїнських земель. Про перші організаційні плянування щодо Наддніпрянської України не збереглося жадних відомостей. Існувало загальне переконання, що йдеться тут про базування початкової організаційної роботи на дуже конспіративних зв'язках з окремими членами УВО або з військовиками української армії, що жили тоді в УССР. Щодо західньоукраїнських земель, то там в основному мала бути здійснювана організаційна схема, прийнята Конґресом, але зразу ж передбачалася теж необхідність деяких відхилень від неї з уваги на півлеґальний характер, що його плянувалося на перші роки надати ОУН. Долонними людськими кадрами для будови першої сітки ОУН були, очевидно, члени СУНМ та окремі одиниці, нечинні в УВО.
Перша Крайова Екзекутива на ЗУЗ
На пост першого Крайового Провідника намічено три кандидатури: полк. Андрія Мельника, сотн. Євгена Зиблікевича і Зенона Пеленського. Трудність була в тому, що два перші, як недавні політичні в'язні, були політично підозрілі, останній же кандидат не міг ще повернутися до Краю (з уваги на закінчування студій у Берліні), а це спинило б усю роботу. Стало на тому, щоб уповноваженнями наділити полк. А. Мельника. Одначе, в переговорах з двома представниками полк. А. Мельник відмовився прийняти пост Крайового Провідника, мотивуючи свою відмову тим, що після виходу з тюрми польська поліція настільки ним цікавиться, що йому не можливо анґажуватися в політичну роботу. В подібному становищі перебував сотн. Є. Зиблікевич. Його переїзд з Перемишля до Львова збільшив би поліційну настороженість, але він не відмовився політично активізуватися на менше помітній роботі.
Декілька місяців утримався тимчасовий стан. Підготовкою і плянуванням перебудови кілька місяців займався Провід СУНМ при співпраці УВО, а початок змін наступив з приїздом З. Пеленського. Зміни ці були, одначе, дуже незначні та повільні. Провідником 1-ої Екзекутиви ОУН на ЗУЗ став просто голова існуючого тоді Проводу СУНМ-у, який прийняв назву Крайової Екзекутиви ОУН і був поповнений на короткий час одною особою (Є. Зиблікевич). З. Пеленському, який по 5-річній перерві прибув з іншого світу, треба було звикати і до нових політичних умов, і до чужого способу думання крайовиків, і перебудовувати невідомі йому, але випробувані практикою польських умов, півлеґальні форми існування і діяння націоналістичної організації. Ця конфронтація представника націоналістів еміґраційного хову, які звикли до менш-більш наявних форм політичної дії, з крайовими націоналістами, які привикли до півконспіративних або до підпільних форм дії, загальмувала на деякий час практичну роботу. Замість неї треба було вияснювати до подробиць усякі дрібниці, які обом сторонам здавалися самозрозумілі без жадних пояснень. Про цей досвід згадуємо як про симптоматичний тому, що й у пізніші роки повторювалася подібна ситуація, і скільки разів доводилося вмуровувати в організаційну крайову сітку націоналістів, що були виховані в інших, ніж крайові, еміґраційних умовах, або навпаки – крайовиків у закордонну сітку. Процеси пристосування і перестановки на інший стиль роботи та інакший „клімат” крайового підпілля не обов'язково доводили до початкових напружень і зударів, але завжди поріг початкових непорозумінь мусів бути перейдений, а це вимагало довшого або коротшого часу, залежно від ментальности новоприбулого.
З монтування 1-ої Крайової Екзекутиви, згідно з пропозицією ПУН, щоб Крайовим провідником ОУН на ЗУЗ став Зенон Пеленський, вийшла невдача не лише через невмілість крайовиків переставити кут зору прибулого з інших умов на крайові, але й тому, що Зенон Пеленський, бувши добрим журналістом, не мав одночасно відповідного організаційного хисту, щоб підняти чи навіть зрозуміти ті організаційного порядку проблеми, які були головним завданням І. Крайової Екзекутиви. Це спиняло оперативну роботу, але до особливих напружень у той час не доводило.
На першій конференції ОУН, що відбулася в Академічному Домі у Львові в першій половині лютого 1930 р., після докладного обговорення тих проблем, однозгідно була прийнята постанова: запропонувати Голові Проводу ОУН полк. Є. Коновальцеві, щоб першим Крайовим Провідником ОУН на західноукраїнських землях став Богдан Кравців, як тогочасний голова СУНМ, яка вливається в ОУН. Богдан Кравців не брав участи в Конґресі Українських Націоналістів у Відні, тому, що під час маніфестації біля церкви св. Юра у Львові 1-го листопада 1928 р. був заарештований і в час нарад віденського Конґресу перебував у слідчій тюрмі. Проте він був призначений на Конґрес представником від СУНМ. Тому, коли в перших днях лютого він вийшов з тюрми, Провід СУНМ на згаданій конференції запропонував його кандидатуру на пост Крайового Провідника ОУН на західноукраїнських землях. Зенон Пеленський повинен був зайняти, згідно з тією пропозицією, пост заступника Крайового Провідника, перебираючи в свої руки політичну референтуру.
Полк. Коновалець, якому подано цю пропозицію, погодився на неї беззастережно і, як Голова Проводу ОУН, затвердив її. Після того було зформовано вже в половині лютого 1929 р. І. Крайову Екзекутиву ОУН у такому складі: Богдан Кравців – Крайовий Провідник; Зенон Пеленський – заступник Крайового Провідника і політичний референт; Степан Охримович – організаційний референт; Зенон Коссак, член СУНМ і УВО – бойовий референт; Степан Ленкавський – ідеологічний референт; Михайло Колодзінський, член СУНМ і УВО – референт військового вишколу; Іван Ґабрусевич – керівник підреферентури юнацтва.
Організаційна структура ОУН