Корабельна катастрофа: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гевенс ступив у прохід між бортом і рубкою, спустився по трапу в каюту.

— Містер Додд, якщо не помиляюсь? — звернувся він до присадкуватого бороданя, який щось писав за столом. І раптом вигукнув: — Та це ж Лауден Додд!

— Я, я, мій друже! — радісно відповів містер Додд, жваво підхоплюючись. — Прочитавши твоє прізвище у фрахтових паперах, я вирішив, що це саме ти! А ти нітрохи не змінився: все той же незворушний, зібраний британець.

— А ось про тебе цього не скажеш: адже ти, здається, сам став британцем? — відповів Гевенс.

— О ні, зовсім ні, — заперечив Додд. — Червона пілка там, на щоглі, то не мій прапор — то прапор мого компаньйона. Але всі справи він полишив на мене. Ось він, — і Додд вказав на погруддя — одну з численних, досить незвичних прикрас цієї своєрідної каюти.

Гевенс чемно оглянув погруддя.

— Гарний бюст, — мовив він. — З обличчя ваш компаньйон досить приємна людина.

— Так, він чоловік порядний. Це він веде справи. Капітал належить йому.

— І гроші, мабуть, його не обмежують, — додав Гевенс, з дедалі більшим подивом озираючись по каюті. — Тут їх чимало вкладено.

— Його гроші, мій смак, — пояснив Додд. — Книжкова шафа чорного горіха — старовинна англійська робота. Книжки всі мої — здебільшого твори французького Відродження. Бачив би ти, як розчаровуються нудьгуючі тутешні мешканці, гадаючи відшукати тут щось краще, ніж бібліотечні романи. Дзеркала справжні венеційські; оте в кутку — раритет. Мазанина — моя і його, ліплення — моє.

— Ліплення? Ти про що? — не зрозумів Гевенс. — Де тут ліплення?

— Оці погруддя, — відповів Додд. — Адже замолоду я був скульптором.

— Так-так, дещо пригадую. А ще ти, здається, якось розповідав, що цікавився якимось нерухомим майном у Каліфорнії…

— Їй-право, ти перебільшуєш, — відповів Додд. — «Цікавився» — це не те слово. «Мене втягли в діло» — оце точніше. Адже я природжений художник, і нічого, крім мистецтва, ніколи мене не цікавило. Якби я завтра розтрощив це старе корито, — додав він, — то, без сумніву, знову віддався б мистецтву!

— Шхуна застрахована? — поцікавився Гевенс.

— Так, — відповів Додд. — Знайшовся у Фріско[10] дурень, який застрахував її, і тепер він відшматовує левову пайку наших прибутків; але настане день, коли ми з ним поквитаємось.

— Так… З вантажем, сподіваюся, все гаразд? — спитав Гевенс.

Мабуть так відповів Додд. — Займемось паперами

— На це маємо весь завтрашній день, — мовив Гевенс.

— А зараз тебе чекають у нашому клубі. C'est 'heure di absinthe[11]. А потім, Лаудене, ми пообідаємо — звісно, у мене.

Містер Додд згодився, одяг білу куртку — не без певних усиль, бо він був середнього віку й досить огрядний, — причесав бороду й вуса перед одним із венеційських дзеркал і, взявши фетрового капелюха з широкими крисами, вивів гостя через приміщення контори на шкафут[12].

Біля борту їх чекала кормова шлюпка — вишуканих іній, з м'якими сидіннями, оздоблена полірованим червонім деревом.

— Сідай за стерно, — запропонував Лауден. — Ти краще знаєш, де тут найзручніше причалити.

— Я не люблю керувати чужим човном, — заперечив Гевенс.

— Вважай його човном мого компаньйона, і ми зрівняємось, — безтурботно кинув Лауден, спускаючись по трапу.

Гевенс рушив слідом і без зайвих заперечень взяв румпельштерти[13].

— Не розумію, яким чином ти дістаєш прибуток від цієї шхуни! — здивувався він. — По-перше, вона, здається, завелика для тутешньої торгівлі, а по-друге, занадто пишно оздоблена…

— Я не певен, що ми й справді маємо від неї прибуток, — погодився Лауден. — Мені завжди бракувало ділових якостей. Мій компаньйон, гадаю, задоволений, а гроші, як я вже казав, належать йому. Я вношу в діло лише брак комерційного досвіду.

— Тобі просто подобається твоя каюта, еге ж? — пожартував Гевенс.

— Так, — погодився Лауден, — як не дивно, саме так. Ти вгадав.

[10] Фріско — зменшена назва американського міста Сан-Франціско.

[11] Саме час випити (франц.).

[12] Шкафут — середня частина верхньої палуби судна.

[13] Румпельштерти — шнури, прикріплені до стерна; призначені для керування шлюпкою.