— А все ж таки лист прочитати треба.
— Не треба! Не треба! — залунало кругом. — Не читати нам того диявольського листа!
Зажарський, побачивши нових своїх оборонців, набрав відваги.
— В листі тім, — почав, — князь Меншиков два дні проволоки вам дає.
— Два дні проволоки?
— Так, нині і завтра, щоб ви спокійно роздумали це важке діло й покорилися волі всесильного царя.
— Тільки Бог всесильний, а цар, як усі ми, чоловік.
— Антихрист… — озвалося в товпі.
— Товариші, — почав знову Чечель. — Меншиков дає нам два дні проволоки, це не маловажна річ.
Товпа втишилася. Кождий рад був такому дарункові.
— А не брешеш ти, пане Зажарський? — спитав старий сотник, той самий, що нині такої слави здобув.
— Щоб я так живим з цього замку вийшов, як правду вам говорю.
— Ну, то ти собі, сарако, дуже багато від Господа Бога желаєш, — глумливо відповіли йому.
— А листу все-таки читати не треба! — гукнув хтось і за ним підхопили другі.
— Не треба! не треба!
— Шкода часу!
— Краще починаймо бій. Проженемо проклятого ворога або погибнемо усі.
— Президії не здамо, москалів не пустимо в Батурин, до чорта з Меншиковим послом.
— На гак!
— У Сейм!
— Стрімголов з муру його!
Мотря бачила, що на неї черга. Відколи віддалася, весь свій зайвий час посвятила городові. Піклувалася приютами для старців і недужих, доглядала ранених, щедрою рукою роздавала хліби й гроші. Не висувалася вперед, не накидувалася і не лізла людям в очі і, може, якраз тому, ще більше її любили й поважали. Відчувала це і зважилася промовити слово.
— Зажарський з листом до полковника Чечеля прийшов, — казала, — хай його Чечель читає. Якщо схоче переказати вам зміст, хай перекаже, як ні, і без того поживем.
— Авжеж, авжеж!..
— Що б не писав у тому листі князь Меншиков, відповідь може бути одна: Батурина не здамо!
— Так нам, Боже, допоможи во Тройці Своїй Святій!
— Батурин по трупах наших візьмуть! — загуло кругом, аж вікна задзвеніли.
— А не здамо тому, бо це наша гетьманська столиця і ми гетьманові обіцяли обороняти її, поки він на відбій не прибуде.
— Слова нашого не зрушимо!
— Та ще току не пустимо чужого війська, бо воно нам чуже. Хочемо мати свою державу і своє власне військо, хочемо хазяїнами бути у своїй власній хаті.