[362] Нариси історії КП України, К.,1961, с.232.
[363] Второй конгресс Коминтерна. Стенограф. отчет, М.,1921, с.175.
[364] Протоколы ІІ съезда КП(б)У. К.,1919, с.72.
[365] Нариси історії КП України, К.,1961, с. 217–218.
[366] В.І.Наулко. Етнічний склад населення УРСР, К.,1965, с.91.
[367] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.8, с.548.
[368] Ленін про Україну, с.615.
[369] Двенадцатый съезд РКП(б). Стенограф. отчет, с.596.
[370] Там само, с.612.
[371] В.Винниченко. Відродження нації, ч.ІІ, с.272.
[372] Н.Н.Попов. Вказ. праця, с.299.
[373] Двенадцатый съезд РКП(б), с.572.
[374] “Більшовик України”, 1928, № 6, с.16.
[375] Газ. “Комуніст”, 16 червня 1926.
[376] К.Маркс. Викриття дипломатичної історії XVІІІ століття (машинопис зберігається у відділі рукописів Публ. бібліотеки АН УРСР у Києві).
[377] Нариси історії КП України, К.,1961, с.388.
[378] Рад. енциклопедія історії України, т.І, с.514. 1920 р.
[379] XІІІ пленум ИККИ. Стенограф. отчет, М., 1934, с.112.
[380] П.Ю.Шелест. Україно наша Радянська, К.,1970, с.60.
[381] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.18. с.582.
[382] С.Ю.Витте. Восп., т.1, с.88.
[383] Там само, с.119.
[384] Там само, т.2, с.22, 229; т.3, с.66.
[385] Там само, т.3, с.63.
[386] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.35, с.209.
РОЗДІЛ VІ
Наприкінці минулого сторіччя, в 1895 р., на книжковому ринку Відня з’явилася брошура під назвою “Єврейська держава”. У цій брошурі говорилося про майбутнє євреїв, про необхідність створення єврейської держави як єдиної умови їхнього національного порятунку.
Автор брошури Теодор Герцль — син місцевого купця, австрійський журналіст, один із редакторів ліберальної віденської газети “Нойє фрайє прессе”. (На сторінках цієї газети дуже часто виступали галицькі та буковинські діячі в обороні прав українського народу). Справжнє прізвище Герцля — Веніамін Зев. Він зрікся свого єврейського імені і походження, асимілювався, тобто тимчасово “розчинився”, у середовищі австро-угорської буржуазії і прийняв ім’я Герцля. Він, кажуть, не знав історії народу, політичним вождем якого збирався стати, йому нібито була далека і єврейська мова, якою він не міг ні читати, ні писати, ні говорити. Це, проте, не перешкодило йому очолити рух, який оформився на Першому конгресі сіоністів у Базелі (Швейцарія) в 1897 р.
Уже зазначалося, що задовго до Герцля основоположні ідеї сіонізму були сформульовані діячами українського єврейства — одеситом Л.Пінцкером у його брошурі “Самоемансипація” та у висловлюваннях київського лікаря М.Е.Мандельштама про потребу для єврейського народу “власного грунту”, власного кутка. Але Герцль зробив це грунтовніше, а головне — від слів перейшов до діла, давши теорії силу організації. З моменту виникнення руху сіоністам вдалося посісти панівне становище серед єврейства, і тепер вони, з огляду на особливе становище євреїв у сучасному світі, становлять серйозний фактор міжнародної політики, ігнорувати який не тільки неможливо, а й небезпечно. Газета “Правда” писала: “Можно со всей определенностью утверждать, что сионизм в настоящее время выступает как одна из самых активных и действенных антисоветских и антикоммунистических сил, состоящих на службе империализма”.387
Довгий час сіонізм лишався в тіні, даючи змогу від імені єврейства діяти бундівцям, соціал-демократам, марксистам-ленінцям на сіоністській заквасці. Щоб ті не забиралися надто “вліво”, було створено ряд псевдонаукових теорій і філософських доктрин, у підгрунті яких лежать реакційні ідеї єврейського шовінізму й іудаїзму. Ці теоретичні догми мали відігравати роль обмежувальних знаків для не в міру гарячих голів і водночас виконувати функцію маяків, на які можна було б орієнтуватися в бурхливому морі політичних подій. Так виникли концепції про богообраність і месіанізм євреїв, про їхню особливу долю і покликання в світі, про одвічну єдність, безкласовість, природний інтернаціоналізм євреїв.