MoreKnig.org

Музей покинутих секретів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Забужко Оксана



Шрифт:

Може, це взагалі так — у смерті одного з подружжя завжди винуватий другий?.. Той, хто вижив, того другого, ніби як не втримав — відпустив?..

Таки ні чорта не зрозумієш свого батька, поки сам не стрінеш тої, з ким хотів би мати дітей. Досі мені й на думку не спадало, що він може переді мною чутися винуватим за мамину смерть. Але він це сказав так, мов просив у мене прощення: бережи. Бережи, коли знайшов, не відпускай, бо нема гірше, як тоді, коли відпустиш…

Це урочиста хвилина, і плювать, що пізня, — таких небагато між нами набереться, і може, їх небагато в житті й треба, — щоб краще цінувалась їхня золотоносність. І саме тепер, коли ми з батьком на рівних, — коли він нарешті таки поставив мою любов поруч із своєю в якійсь своїй, тільки йому видній, ієрархії, мені чомусь робиться страшенно шкода мами. Не за нею шкода, а її самої — тої загадкової дівчинки, що лишилась на фотографіях і що її моя посічена на фраґменти пам'ять докупи вже не складає: зі смішним, по тодішній моді, пиріжком-«шиньйоном» на голові, в кокетливо настовбурченій поверх нього хусточці, в спортивних штанях, із здоровенним — як тільки й тягала! — рюкзаком за плечима (і мене ж так само колись тягала, десятикілограмовим, наперед себе, рюкзаком, якого не скинеш, скільки ж вони, бідачки, від нас терплять!), — і всюди з тою самою, в кожній позиції, щемною грацією руху, обірваного в розгоні, тою загрозливо недокінченою пластичною елеґантністю, яка буває в тонко заструганого олівця чи у стріли в польоті: коли точність ліній жорстко задає точку прикладання, а якщо точки не видно, то враження мимоволі створюється неспокійне, тривожне: куди та дівчинка цілий час бігла, така наструнена? (Навіщо приходила, чому так рано пішла — так і не доживши до своєї точки прикладання?..)

А кудись же бігла — цілий свій недовгий вік до чогось поривалася, навіть мамою ставши, не втихомирилась, як то відбувається з більшістю романтичних дівчаток, — що ж, принаймні я змалку твердо затямив, що жодній жінці ніколи не зможу заступити цілого світу… Пласт тоді заборонений був, мама ходила в гори й водила групи по спортивній лінії, як альпіністка, — казала бабці Ліні, що в горах «ближче до Бога» і що їй перед кожним походом точно сниться розташування зірок над майбутнім місцем ночівлі… І співала в хорі, який потім розігнали за «релігійну пропаґанду» — за колядки, — і ледь не всю Лесю Українку знала напам'ять, «О, не журися за тіло», — як із тим усім було жити в безпросвітності совкових сімдесятих? Щемне, незрозуміле життя, впале, от уже правда — як зі скелі в прірву, в наскрізь безживну добу, — як у залетілої не в те вікно пташки…

Мені шкода за несповненістю маминого життя — такою пронизливою, що на її тлі наші несповненості — і моя, й татова, — блякнуть і, якщо дивитися здалеку, видаються нормальним життям, таким, як у всіх. І воно й є таке, як у всіх, от у чім штука: що в усіх — те саме. Жодного сповненого життя довкола себе я не бачу: до якого не приглянься зблизька, всі якісь криві. Тільки ми з татом на цій шкалі несповнености десь посередині, а мама ближче до точки відліку. З великим відривом.

А за кожну чиюсь несповненість хтось має заплатити. Закон рівноваги, ні?..

Я завжди знав, що не зможу скривдити жінки. Ніколи, жодної. Я завжди їх жалів: усі дівчатка бачились мені ефемерично-зникомими істотами з таємним знаком смерти на чолі. Те, що хлопці також смертні, і то з куди більшою статистичною ймовірністю, я оцінив уже в дорослому віці, емпіричним шляхом, — на спосіб мого почування це не вплинуло. Я й Юлічку жалів, бідолашну маленьку курву. І — нічого не можу з собою вдіяти — десь у глибині душі, на якийсь нескінченно малий відсоток — жалію й досі…

От у чім штука, тату.

Тільки цього я йому, звісно, не кажу.

— В порядку, тату, — оце тільки й кажу: наче той мафіозі у Тарантіно. Ще міг би додати, як мій охоронець казав: буду стріляти, коли прийдуть, — і, бігме, не збрехав би, але то вже був би перебор, у дусі тих підліткових нахвалок, до яких, як він колись перестерігав, тільки слабаки вдаються…

— А ти змінився, — несподівано каже тато, аж я скидаюся:

— Я? Це чому?

— Змужнів… Посерйознішав наче. Богу дякувати, а то я довго боявся, що з тебе шалапута виросте. Такий ти був, трохи балахманний… Бабця, Царство їй Небесне, все журилася, що ти в Стефу вдався. Все їй здавалося, що ти заніжний, як на хлопця…

— Я гадав, бабця любила маму?..

— Де не любила — певно, що любила! — ображається він на мою нетямущість. — Але то одне до другого нічого не має. Хлопці собі своє, дівчата своє… Бабця доньки не мала, то Стефою тішилась, як своєю дитиною. А хлопець — то що іншого…

— А, он ти про що…

В голові мені вже трохи туманіє (спи, очко, спи, друге…), і я не зразу вкурюю, що тато говорить до мене зі свого часу, із квартири, де від мого дитинства майже нічого не змінилося, — хіба порохів побільшало та стерлась обшивка на меблях, — і де нема ні Юлічки, ні податкової, ні гнилих підстав і прокидів на бабло. І та реальність теж частина мене — і, бігме, не найгірша, і, щоб тримати її підклеєною до свого ментального «файлу», мені досить зараз віддати татові хід розмови й просто сунутися за течією, підхоплюючи обірвані кінці його думок: він обриває їх, бо для нього вони очевидні, і він думає, що й для мене також, — для нього я досі перебуваю в одній із ним реальності, де до хлопця існує пакет цілком певних, теж усім очевидних вимог. І найдивніше — я розумію, про що йому йдеться:

— Ну, бабця, звісно, свої стандарти мала…

«Наші хлопці» — от який був її стандарт. Щоразу, коли бабця Ліна так казала, було ясно, що мова не про нас із татом, а про зовсім інших «хлопців», до яких мені, а чого доброго, й татові, — як на пузі рачки. І таке саме враження лишали в мені ті срібнозубі діди, всі як один із однаково невгинною, штивною вояцькою виправою, які за дзядзьового життя часом збиралися в нас удома — сперечатися про Кіма Філбі, «кембриджську четвірку» та інші малозрозумілі для мене речі. Всі вони пройшли через тюрми й табори, але особливо їх при мені не згадували, взагалі якось не особливо згадували про минуле, — більше цікавились біжучою політикою й тим, коли розпадеться Совєцький Союз, я ж тоді більше цікавився дівчатками, музичними гуртами з польського ТБ, радіосхемами з журналу «Юный техник» та іншими земними радощами — і по-справжньому оцінити точність їхніх прогнозів зміг щойно тоді, коли Совєцький Союз таки розпався. Дивна річ, але діди не заговорили й після того. Вже аж із Лялюсиних розкопок я зміг дещо скласти докупи — й власним хлопським розумом допер, що бабця з дзядзьом аж до самого арешту, до 1948-го року теж мусили працювати на підпілля, тільки КҐБ про це ніколи не взнало: їх вивезли як членів родини, «за пособництво», «за Гелю», і зуби в них обох були кістяні — не повибивані на допитах. Срібнозубий ареопаг, що приходив до них, як, певно, колись ночами приходив і на Круп'ярську, мусив знати більше, але діди сходили в могилу, так і не зрадивши своїх таємниць. І коли вони казали «наші хлопці», то мали на увазі мертвих — тих, хто тоді загинув і кого вони постійно держали в умі, мов стояли перед ними на струнко, — і так і пронесли через ціле життя оту свою невгинну вояцьку виправу.

А я зростав в оточенні мертвих жінок — із надовго розлитою в мені підшкірною осторогою: що сказала б мама, якби зараз мене побачила?.. І тета Геля, в чомусь невловно подібна до мами (вони дві з роками якось злиплись мені водно), у великому й круглому, як дитячий слинявчик, білому комірці, дивилася на мене з бабціного бюрка. Із ажурної рамочки сорок першого року: фото було зроблене того самого дня, коли білий слинявчик прибув зі Швейцарії, де, як і я, вчився на фізика, до окупованого німцями Львова — «здобувати Україну». В жовтні 1990-го, в розпалі нашого страйку, бабця Ліна (вона тоді вже була в лікарні) передала мені зі Львова те фото — разом із дзядзьовим. Вийняла з рамочки, заклеїла в целофан і передала. А до кінця року не стало й її.

Якщо бабці й не вдалося виструнчити мене на вояка з незгинною поставою, їй зате вдалося інше: непомітно витіснити маму, таку, якою вона була, з моєї пам'яти, підмінивши її образом іншої жінки, — і навіть на мамину смерть навісити якийсь туманний ореол героїчности, позичений, як я втямив уже згодом, з іншого життя — і з іншої доби. Коли в домі вимовлялося «Стефа», всі на мить поштиво замовкали: малому мені здавалось — як перед подвигом. Я навіть сам собі придумав, сам повірив і в добрій вірі розповідав товаришам, ніби моя мама загинула на Говерлі, страхуючи новачків, котрі завдяки їй урятувалися (в тому поході всі, крім неї, врятувалися!): виходило героїчно, майже з тої самої шухляди, що «наші хлопці». Що смерть альпініста в горах нічого спеціально героїчного в собі не має і може свідчити хіба про те, що людину реально харило пісне і мляве життя в долині, ніхто ніколи вголос не казав. Бабця розпорядилася життям невістки на власний розсуд — так, як уважала за потрібне. Вийшло так, ніби бабціні мертві всмоктали в себе маму, як пилососом, розчинили її в собі. Зробили її для мене, вже назавжди, — нерозглядною. А мені тільки й лишили, що отой терпкий жаль до всіх дівчаток на світі — як до випадково залетілих у світ пташок, щомиті готових випурхнути геть у леда-прочинену кватирку.

(І ще мені лишилися сни. Атож, сни. Це теж моє, цього ніхто мені не зміг одібрати: здатність бачити уві сні те, чого не видно вдень, — це в мене від мами, це її спадок — дівчинки «не від цього світу», про яку я не маю більше чого розказати…)

Натомість тато, о третій ночі свіжий і бадьорий, як вранішній щиглик: збадьорений нагодою заповнити безсонну годину всіма спогадами, які його там на самоті розпирають, — про свою маму може говорити хоч до білого дня: навіть тепер, через тринадцять років по смерті, бабця Ліна зостається невичерпною. Невидимо присутньою четвертою фігурою в нашому родинному колі серед ночі, — де в світляному крузі від лампи біліє спорожніле чайне горнятко, а за стіною спить моя кохана: її теж привела до мене бабця Ліна. На тету Гелю, на того самого живця… З того світу привела. На дванадцятий рік по смерті.

І, між іншим, так воно й є.

Це вона тут головна. Це вона все зробила. Нас усіх зробила. Вона, бабця Ліна. Пані Ліна, як звали її сусідки. Поліна, Поленька — казали московські товарки по засланню. Моя рідна бабця, Аполлінарія Амброзїївна Довган-Ватаманюк, упокій, Господи, її душу. Всіх розставила по місцях. Оце жінка, здуріти.

Я вже на тій фазі, коли втоми не чуєш, бо взагалі не чуєш тіла (тільки зняти його зі стільця здається непомисленним трудом, легше тут і заснути!), — а голова починає працювати на мерехтючо-ввімкненій частоті, і всі думки і враження, змішавшись, мчать крізь неї суцільним вогняним потоком, якого не встигаєш квантувати, але це дивовижне відчуття, хмільне й летюче, як у марафонця на тридцятому кілометрі, — коли відкривається друге дихання і з бозна-яких закапелків мозку зі страшною силою пруть ендорфіни, — відчуття, задля якого, либонь, і альпіністи деруться на гору, — коли все, що досі було таким очевидним, аж зливалось тобі з пейзажем, враз спалахує, як при сході сонця, іно встигай дивуватись: і як це я досі не бачив, наскільки ми всі, вся наша родина, такі, якими ми є, виліплені бабцею Ліною — нею одною? Як ті Великодні паски, великі й маленькі, до яких вона нікому не дозволяла підступитись, — завжди сама вимішувала в кухні тісто, сама ліпила й саджала в духовку, а від нас вимагалося тільки ходити по хаті тихенько, не скакати й не гупати — щоб паски «не сіли»…

І звідкись я пам'ятаю цей подив (гордість, захват…) — від того, що рідна людина (жінка! слабка істота, як ти звик думати…) зненацька виростає тобі в очу до ґрандіозного масштабу, а ти стоїш як пень (ліс, сніг, ялинове віття…), і прешся з зачудування: як вона змогла? Така маленька… (Бабця мені головою до грудей діставала!)

— …той коричневий зошит, — дотирається мені до свідомості татів голос, — де вона собі нотатки до спогадів робила…

Цей легкий коґнітивний дисонанс мене нарешті прокидає:

— Коричневий зошит? — дивуюся майже притомно. — Бабцін? Отой, із криптограмами? Хіба він не темно-зелений, той зошит?

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Принц драконов и я, попаданка
Принц драконов и я, попаданка
[Любовное фэнтези / Современная проза / Фэнтези / Попаданцы]
Я – попаданка, да, в тело красавицы! Наконец-то мне повезло! Буду жить в магическом мире, найду себе богатого и молодого жениха, желательно принца! Что значит, он против?! А кто его спрашивает?!
0
Зелья, магия и дракон в придачу
Зелья, магия и дракон в придачу
[Любовные романы / Любовное фэнтези / Современная проза / Фэнтези]
Я - ведьма, сильная и дурная. Он - дракон, наглый и властный. Я не хочу подчиняться его приказам. Он намерен показать, кто в деревне хозяин. Что ж, посмотрим, что выйдет из нашего противостояния.
0
Мужу не нужна. Хирургу - необходима!
Мужу не нужна. Хирургу - необходима!
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
— Кому ты нужна, Лера, с таким спасательным кругом? — усмехнулся муж. — Посмотри на себя! Ни один нормальный мужчина на тебя не позарится. После предательства мужа я решила забыть о любви.
0
Уборка с пристрастием! Случайная ночь с кавказцем
Уборка с пристрастием! Случайная ночь с кавказцем
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Жанна Королёва — тридцатидвухлетняя хозяйка антикварного особняка и сети салонов красоты, привыкшая, что все вокруг ходят у неё по струнке. Руслан Байрамов — нищий двухметровый кавказец из дешёвой
0
Маленький секрет от бывшего, или Сосед с привилегиями
Маленький секрет от бывшего, или Сосед с привилегиями
[Любовные романы / Современные любовные романы / Эротика, Секс / Проза]
Он — мой бывший босс. Властный, непреклонный мужчина, привыкший всегда добиваться своего. Семь месяцев назад я ушла от него, узнав, что беременна. Ведь он ясно дал понять: семья и дети не входят в
0
Спасение сердца Пышки: уши, лапы и хвост!
Спасение сердца Пышки: уши, лапы и хвост!
[Современные любовные романы / Проза / Домашние животные]
Людмила Николаевна всю жизнь прожила в деревне Залесье, работает в сельсовете, обожает свои рыжие кудри и совершенно счастлива в своём уютном, пышном теле. Её жизнь течёт спокойно и размеренно – до
0
Голодный до тебя. Мажор без тормозов
Голодный до тебя. Мажор без тормозов
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
— С этого дня ты моя, пышка. И лучше тебе усвоить это сразу. Я совершила самую большую ошибку в своей жизни — заперла наглого красавчика в винном погребе. А потом встретила его в своём
0
"Искатель". Компиляция. Книги 1-29
[Попаданцы / РеалРПГ (RealRPG) / Боевое фэнтези]
Герой цикла "Искатель" погибает в мощном взрыве и оказывается в новом мире с системными квестами и способностями, где ему предстоит выживать, выполнять задания и взаимодействовать с различными
0
Пышка для сурового босса. Двойной сюрприз
Пышка для сурового босса. Двойной сюрприз
[Современные любовные романы / Эротика, Секс]
Мой жених изменил мне накануне свадьбы и заявил, что я слишком располнела. Разбитое сердце, отменённая свадьба и случайная встреча с загадочным незнакомцем перевернули мою жизнь. Я была уверена,
0
Пышка на горошине и великан
Пышка на горошине и великан
[Любовное фэнтези / Эротика, Секс]
В Златоцветном королевстве испокон веку считалось: настоящая принцесса должна быть тощей, как жердь, и падать в обморок от сквозняка. Принцесса Аурелия в этот канон не влезала ни одним боком. Слишком
0
Кровь, охота, рок-н-ролл
Кровь, охота, рок-н-ролл
[Книги про вампиров / Городское фэнтези]
Америка, наши дни. Вампиры стали частью общества, их кровь лечит рак, а права защищают политики. Однако находятся фанатики, готовые на всё ради «чистоты» человечества. В провинциальном городке
0
Квинсленд
Квинсленд
[Детская литература: прочее / Современные любовные романы]
Австралийское солнце, шум прибоя, школьная рок-группа и последний учебный год. Всё кажется идеальным, пока в Квинсленд не возвращается Хлоя Джонсон. Кайл уверен, что заслуживает знать, почему
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Леди из ниоткуда
Леди из ниоткуда
[Любовное фэнтези / Современная проза / Роман / Фэнтези]
В Верхнем Ярусе магия — это безупречные формулы, стерильная чистота и голубая кровь. В Нижнем — это запах гари, ржавый лом и умение выжить любой ценой. Ариана знает правила улиц: не доверяй, не
0
Егор в тридевятом царстве
Егор в тридевятом царстве
[Сказка]
Отправившись по тропинке, мальчик, пройдя через ворота, которых раньше здесь не было, попадает в тридевятое царство.
0
Наследник судьбы
Наследник судьбы
[Космическая фантастика]
Проплывают столетия – краткий миг в жизни Галактики, но все так же терзают человеческие сердца любовь и ненависть, подлость и благородство. Звездный корсар – Торвард Королев по велению Судьбы ведет
1
Регрессор: Я заберу ваши силы. Книга 1
Регрессор: Я заберу ваши силы. Книга 1
[Самиздат / Попаданцы / Постапокалипсис]
Я заберу ваши силы. И спасу мир. Один раз мы уже пробовали - победили, одновременно проиграв. Луна разлетелась осколками, Землю растёрло в порошок и даже Марс получил свою порцию ярости. Последний
1
Фриволите 3
Фриволите 3
[Фанфик / Самиздат / Попаданцы]
Волдеморт возродился. Кто будет решать эту проблему? Историй про спасение мира ударом левой пятки здесь не будет. Кровавых оргий в марсианском аду тоже не ждите. Рейтинг добавлен только из-за того,
2
Развод. Цветущий сад
Развод. Цветущий сад
[Повесть / Современные любовные романы]
Узнав об измене мужа, Марина не рушится, а собирает себя заново — проект парка, крошечный клочок земли у новой квартиры и право на собственную жизнь. Пока бывший муж тонет в иллюзиях новой свободы,
0
Три желания для золотой рыбки
Три желания для золотой рыбки
[Современные любовные романы / Классическое фэнтези]
Сирота из детского дома, воспитанница благородной леди, принцесса соседней страны и наследница древнейшего рода — что у них общего? Это все я... Моя жизнь, подчиняясь древнему пророчеству,
0
Я Скелет навсегда? Ну не беда!
Я Скелет навсегда? Ну не беда!
[Самиздат]
ФИНАЛ   Знаете, каково это быть безвольным НПС-юнитом? Я вот узнал, когда внезапно очнулся в теле обычного скелета-рабочего! Стук кирок по камню, приказы Сети в голове и непонятный Хозяин,
0
Дом это там, где мы
Дом это там, где мы
[Приключения: прочее / Повесть / Классическое фэнтези / Героическая фантастика]
Приключения Ала, начинающего мага, продолжаются. Говорят, что самая лучшая дорога это та, которая ведет домой. Всем сердцем и силами Альберт стремился попасть обратно в наш мир и Судьба услышала
0
Доктор Сон
Доктор Сон
[Старинная литература: прочее]
Пока мы были вдвоем
Пока мы были вдвоем
[Современные любовные романы]
Некоторые понимают, что любят мужа только после того, как уйдут от него. Я была одной из таких...
0
Изгой рода Орловых: Ликвидатор 2
Изгой рода Орловых: Ликвидатор 2
[Самиздат / Киберпанк]
Думаете, я особенный, потому что умею видеть будущее? Ну да, это так. Видеть нити судьбы — мой дар. И он же — проклятье. Кто вообще может всерьез относиться к дару прорицателя в эпоху, когда
3